Шкільний дзвінок... 700 днів разом із ранковим сонцем ви, дорогі мої четвертокласники, переступали поріг рідного класу. Близько трьох із половиною тисяч дзвінків почули ви за чотири роки. Ви чули їх по-різному. Тоді, коли з букетом квітів йшли на перший урок у перший клас, і тоді, коли він немов обривав цікаво проведені 45 хв улюбленого уроку. І був довгоочікуваний дзвінок на канікули. А ось дзвінок, який почули ви нещодавно, був останнім у стінах рідного класу.
Жаль розлучатися з вами. За ці чотири роки ми з вами пізнали одне одного. Разом ми переживали і біль, і радість, хороший настрій і невезіння. Але коли я заходила до класу і чула привітне: «Добрий день!» та бачила ваші ласкаві оченята, то все залишалося там за дверима. Спасибі, діти, за підтримку. На завершення хочу звернутися до вас такими словами:
Учися, дитино, бо вчитися треба,
Учися, голубко, бо розум не спить.
Хай сила і воля, і дух росте в силу,
Для життя, для світу треба все вчить.
Учися, дитино, бо світ цей — не батько,
Широкий, розлогий, мов поле в степу.
Знайти в нім дорогу лише той потрапить,
Хто служить науці, хто вчиться в житті.
Учися, дитино, — бо доля — не мати,
Шукать її треба: сама не прийде.
А той її має, той її знає
Кому розум сонцем у голівці зійде.
Немає коментарів:
Дописати коментар