Державний прапор України

Здавна різні народи використовували під час воєнних змагань певні символи, що мали вказувати місце збору воїнів. Найчастіше це був шматок тканини, прикріплений до списа. На князівських стягах давніх слов'ян зображували поганських богів, тотемні знаки, а після прийняття християнства - Ісуса Христа, різних святих. З утрадиційненням на наших землях засад геральдики (кінець XIII століття) пов'язана поява й утвердження постійних земельних гербів, на основі яких пізніше сформувалися національні символи. 

Прапор держави - полотнище одного чи  декількох кольорів, офіційна емблема  держави, символ  її суверенітету.   
Прапори держав й народів відомі нам з античних часів. Древні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва і після запровадження християнства вони всі освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов'яни обожнювали свої знамена. Прапороносцями назначали визначних богатирів, які мали обов'язок постійно тримати прапор над полем бою. 

  Відповідно до Конституції  державним прапором  є  прямокутне полотнище із двох рівних за шириною  горизонтальних смуг:   верхньої синього кольору, нижньої -  жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Державний Прапор України - стяг із синьої (або блакитної) і жовтої (або золотої) смуг. За походженням це кольорове сполучення - від символіки Галицького Королівства, яка в свою чергу має скандинавське походження.

Найбільш поширене його трактування - блакитне Українське небо над ланами золотого збіжжя.
Найдавніші прапорні полотнища Київської держави були трикутно-клиновидної форми. У ХІІІ-ХІV ст. з'являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найвживанішим кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний кольори, рідше - жовтий. Починають існувати також колірні сполучення.
За правилами вексиології (прапорознавства), порядок кольорів у багатоколірних прапорах ведеться зверху вниз - першим називають той колір, котрий є верхнім і т. д.
Прапор Руської землі був переважно червоним із золотим тризубом - двозубом, а хорогва Галицько-Волинського князівства - відповідно до кольорів свого герба - блакитна (синя) із золотим левом, з такими стягами галицькі полки брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року.
Поєднання кольорів жовтого і синього може трактуватися багатозначно: це і поєднання  символів життя - золотого сонця у синьому космосі, це  і чисте, мирне безхмарне небо, що простягнулося над  жовтим кольором  хлібного лану - символом мирної праці і достатку. Як сказав поет:

                                                         Наш стяг - пшениця у степах
                                                         Під голубим склепінням неба.
 

Ще є така думка: синій і жовтий - це вогонь і вода, чоловіча і жіноча стать.  Однак головна ідея синьо-жовтого  - це велика гармонія космосу, сонця, землі та всього на землі сущого.
Цікаво, що слово «хохол», яким дехто зневажливо  називає українців - монгольського походження - «хох» - синій, голубий, «улу» (олу) - жовтий. Остання літера   редукувалась і  маємо «хохол». 
Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарских орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.
Синя й жовта барви найчастіше трапляються в козацькому одязі часів Визвольної війни (1648-1654 рр.), а пізніше - гайдамаків часів Коліївщини. У XVIII ст. жовта та блакитна барви домінували у побуті, в церковних речах ... 
На початку 20 ст. У Галичині з.явився жовто-блакитний прапор, який прийняли Українські січові стрільці.  Прапор вивішували на всіляких народних зборах з нагоди відзначення національних свят.  У березні 1918 р. Центральна рада затвердила жовто-блакитний прапор, як символ українського народу, Української Республіки. Ініціатором був М.Грушевський. Після перевороту, вчиненого гетьманом П.Скоропадським, прапор з блакитно-жовтого був змінений на синьо-жовтий і таким уже й залишився.
Українці  у еміграції у повоєнний період, незалежно від політичних поглядів, використовують як національний символ синьо-жовте знамено.
У липні 1990 р. у Києві синьо-жовтий прапор було висвячено в Соборі св. Софії і урочисто піднято біля будинку міськради. Після проголошення незалежності України  Верховна Рада прийняла 28 січня 1992 року постанову про прийняття національного прапора  державним прапором України.